Присвячується жертвам Голодомору 1932-1933рр.
Мета. Поглибити
знання учнів, присутніх про роки голодомору в Україні та його наслідки для
українського народу, розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, використовувати
різні документи, готуючись до розповіді, виступати у ролі актора, виховувати
повагу до історичного минулого свого народу, який вистояв і проніс свої
традиції через різні випробування.
Обладнання. Приміщення оформлене стендами,
що засвідчують голодомор на Україні в 1932 - 1933років. Малюнки та надписи.
Підвищення, на якому встановлена свічка, половина чорного хліба, колоски. На
дошці чорні цифри1932 - 1933р.
Звучить мелодія (01
Оксана Білозір - На вікні свіча...)
Ведуча: Минуле століття
пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947років.
Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав,
мабуть, жоден народ в історії людства.
Ведуча I: То був страшний
навмисний злочин,
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
Ведуча II: То був такий державний
злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа,
Мерцями всіялося поле,
Ні хрестика і ні могили –
То був такий навмисний голод…
Ведуча I: Мало знайдеться не
тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932
- 33років.
Ведуча II: Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять
про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою. Ведуча I: Пам’ять про тих, хто не дожив,
Ведуча II: Пам’ять про тих, хто недолюбив,
Ведуча I: Пам’ять про живих і ненароджених.
Ведуча II: Згадуючи одного –
пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом
звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.
Ведуча I: Нехай у мільйонах
маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.
Ведуча II: Нехай у цьому полум’ї
згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і
світлим.
Ведуча I: Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував! Ведуча II: Ніхто не має права про це забути!
Ведуча I: Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними.
Ведуча II: Пом’янемо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.
Звучать скорботні дзвони, в залі виключають світло, всі стоять із запаленими свічками (02 Дзвони zvuk-kolokola-k-scenke-starik-i-smert)
Ведуча II: Голод – це не тільки
смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів,
занепад культури, рідної мови, традицій.
Ведуча I: Пекло, створене в У раїні
на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у
вітчизняній, ні у світовій історії.
Ведуча II: Людиноненависницький комуністичний режим вирішив
голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм»
– квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.
Учень: Вселився голод до
сільської хати
Домашня живність впала без кормів.
Запрацювали день і ніч пілати,
І день і ніч вівтар журби горів.
Учень: Це остання хлібина,
остання…
Очі горем налиті вщерть,
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання.
Після неї – голодна смерть.
Плаче й крає, мов соломинку,
Пильно дивиться дітвора.
- Тату, їжте ось цю шкуринку.
Майте жалю до нас краплинку –
Умирати вже вам пора…
Взяв шкуринку дідусь і плаче.
І стареча рука тремтить…
Сиве око, сліпе, незряче,
Але серце його козаче.
Б’ється рівно і хоче жить…
Стали кожному крихти в горлі.
Спазми в горлі. Немає слів.
А над хатою – клекіт орлій.
А на вигоні – трупи чорні,
Там, де Саваном сніг білів…
Перегляд мультфільму (03 Голодний Дух - День
пам'яті жертв Голодомору)
Ведуча I: Законом від 7 серпня
1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За
збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в
далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання
(розстрілу)».
Ведуча I: Тільки сліпий міг не
побачити трагедію українського народу. І виявляється такі сліпі були. Ці сліпі
свідомо дезорієнтували з відома радянського керівництва, світову громадськість,
що в Україні ніякого голоду не було й немає. І це в той час, коли в Україні
помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 чоловік.
Ведуча II: З голоду пухли і вмирали
діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами.
Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя,
ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і
закопували.
Ведуча I: Голод охопив усю
Україну, та голодне лихоліття найбільше вразило дітей Третина всіх померлих від
голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному
виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.
Ведуча II: Прагнучи врятувати від
голодної смерті хоча б дітей, батьки, спасаючи життя, залишали своїх дітей на
вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи
лікарню і таким чином – виживуть.
Учень: В селі весна повзе на
ліктях,
Повзе по мертвих і живих.
В долині сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх,
І п’ють опухлими вустами
Оту живицю молоду.
Їм жить і жить – та над полями
Знов ворон каркає біду.
Забрали тих, хто із комори
Пашню останню вимітав,
Хто ще активним був учора –
Сьогодні ворогом настав!
Учень: Голодний рік. Жорстокий
світе,
Дай хоч надію для живих.
Весна. І сонце ловлять діти
Що дзвінко скапує із стріх.
Перегляд відео
(04 Пам'яті голодомору дітей
України Київ 17 20 листопада 2016 року)
Ведучий І: Голод
1932-1933 років був у всіх населених пунктах
Олександрівщини.
Втрати населення - еквівалентні втратам військовослужбовців-земляків на
фронтах Великої Вітчизняної війни.
За
відомостями, зібраними представниками влади у 1993 році, на Олександрівщині
голодною смертю загинули (чоловік):
Підлісне – 677,
Красносілка – 406,
Красносілля – 286,
Цвітне – 255,
Єлизаветградка – 254,
Розумівка – 250,
Родниківка – 221,
Нижчі Верещаки – 222,
Бандурове – 204,
Ставидла – 161,
Омельгород – 135,
Нова Осота – 116,
Китайгород – 109,
Голикове – 102,
Кримки – 100,
Любомирка – 91,
Триліси – 82,
Івангород – 81,
Григорівка – 68,
Вищі Верещаки – 58,
Липівка – 58,
Хайнівка – 43,
Михайлівка – 50,
Іванівка – 38,
Ружичеве – 35,
Ясинуватка – 21,
Могилів Курінь – 17,
Стримівка – 8,
Антонівка -4.
Ведуча I: Весна…А над селом
нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені
калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а
обличчя майже немає, самі зуби зверху.
Ведуча II: Сидить дитина і
гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і
безконечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи,
ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…
Ведуча I: Щоб не дивитись на муки
своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець.
Ведуча II: Натопивши маковинням
хату, закрила комин мати. І на ранок усі діти мертві.
Виходить дівчинка в чорному вбранні з гілками, на
фоні адажіо говорить
Мати: Спіте діти, спіте міцно,
Янгол Божий на порозі,
Вже не буде їсти хтітись,
І не будуть пухнуть ноги.
Натопила маковинням,
Затулила міцно і комин,
І в тумані темно-синім,
Заспіваю колискову:
Спи, синочку, горе-ласко,
Засинай…навіки, доню.
Ведуча I: Та найстрашніше було
інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали
власних дітей та варили їх. Голод забрав від 7 до 10 мільйонів людей.
Учень: І люди біднії в селі;
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином,
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини;
Дні минають,
Минають місяці, – село
Навік замовкло, оніміло
І кропивою поросло…
Ведуча I: Тут постає ряд запитань:
Чому виник страшний голод? Чи не можна було його уникнути? Адже дані свідчать,
що в деякі роки врожаї були меншими, і набагато, ніж у 1932-1933роках.
Ведуча II: Та відповіді на
поставлені питання жорстокі, але прості: Голод був заздалегідь спланований
державою в особі Й.Сталіна та його вірних «однодумців». Це був акт геноциду
проти українсько народу.
Учень: Подібного звірства,
людської біди
На білому світі, мабуть, не знайти,
Як зірваний колос, полягли вони.
А їм лиш хотілось діждатись весни…
Діждатися хліба – щасливу ту мить,
І там, серед поля, навіки спочить.
Ведуча I: Сьогодні, дякувати Богу
і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня, адже без цього скарбу ніхто не
сідає до столу. На нашому столі присутній і хліб і зерно. Зерно - як символ
життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того, щоб причаститися ним, як
безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою
про цей святий скарб – шматочок хліба…
Ведуча II: Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас,
живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної
держави, на власній землі!
Ми закликаємо вас
сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час
великого Голодомору.
Молитва
Ведуча: Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих
голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку
тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними
репресіями.
Ми також запрошуємо всіх
присутніх приєднатись завтра до всеукраїнської акції „Засвіти свічку”, яка
відбудеться о 16 годині. Хай кожен з вас запалить свічку пам’яті, в знак
вшанування невинно замученого голодом українського народу.
Хай світло від свічки у небо летить
Хоча б одну душу зігріє в цю мить
Щоб душа ця загублена спокій знайшла
І у вічність до Бога вона відійшла.
Запалюються свічки(07 Де би ти не був...'. Відеоролик до 85-тих роковин Голодомору)
