Мета. Розкрити причини
голодомору в Україні в 1932 – 1933 роках, розвивати в учнів уміння аналізувати
події, формувати навички критичного мислення, виховувати почуття гуманності,
поваги й шанобливого ставлення до людей, до минулого свого народу.
Обладнання: колосся,
квіти, фотографії, записи свідчень очевидців.
Звучить
музика. На фоні запису говорить вчитель:
Історичні довідки:
1.
Становище в
країні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка
прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна
у хліборобній галузі.За кілька місяців комісії викачали у селян внутрішні
фонди-продовольчий , фуражний, насіннєвий.
2.
Представники
місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від
кожного негайно авідвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху
позбавлення волі на 10 років. Це був розбій, свідомо спрямований на винищення
селянства.
Учень.
Обдирали селян, наче липку.
Мав коня – то вже був з
куркулів.
Супротивних – в Сибір, там ,
крізь шибку
Скільки глянеш – дроти таборів...
Вчитель
Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий
наслідок голодомору. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу,
непоправно підірваний голодомором 1933 року. Що ж забрали з собою в могили ті
мільйони великомучеників голодного року? Не тільки те , що вони самі могли
сотворити на цьому світі, а й те що і чого вони так і не передали
нащадкам.Зяюче провалля утворилося на місці 33 року в демографічній структурі
населення України.
“Дух селян був
зломлений, рідко хто з них усвідомлював себе не те що українцем, а й взагалі
людиною. Країна і народ були пограбовані до нитки, в ярках, на цвинтарях, в
погребах поховано мільйони людей, вина яких лише в тому, що вони мали нещастя
народитися українцями” (С. Піддубний, історик, краєзнавець).
Учень
У той рік заніміли зозулі,
Накували знедолений вік,
Наші ного розпухлі узули
В кирзаки-різки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в
ряднину....
А на ранок – помер чоловік.
У той рік і гілля, і коріння –
Все трощив буревій навкруги.....
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
Учень.
На тихі села навійнулось горе –
Дітей з колиски кинуто на сніг,
Спустошено господарів комори...
Хто хліба шмат собі придбати міг,
Хто до роботи уставав на зорях,
А зморений, моливсь до образів –
Діждався той Сибіру, Соловків...
Вчитель.
Пік голодомору припав на зиму 1932 – весну
1933 років. Села України обезлюдніли. Живі не мали сил ховати мертвих. На
багатьох старих сільських кладовищах і досі можна помітити, що найбільшу
частину їх становлять ділянки зарослих горбочків. Ці могили з”явились у ті
страшні часи. Вимирали родини, хутори і цілі села. Чорні прапори майоріли над
сільрадами вимерлих сіл.
Учень.
Що сталося з тобою вкраїнське село?
Здається , тут горе давно,
А дзвін поминальний не чути ніде-
Зате на могилах лиш вітер гуде.
Та голод і лихо заповнили вщерть,
Складала в покоси невільників смерть
–
То був тридцять третій....
Вчитель. Голод 1932-1933 років був у всіх населених пунктах
Олександрівщини.
Втрати населення -
еквівалентні втратам військовослужбовців-земляків на фронтах Великої
Вітчизняної війни.
За відомостями,
зібраними представниками влади у 1993 році, на Олександрівщині голодною смертю
загинули (чоловік):
Підлісне – 677,
Красносілка – 406,
Красносілля – 286,
Цвітне – 255,
Єлизаветградка – 254,
Розумівка – 250,
Родниківка – 221,
Нижчі Верещаки – 222,
Бандурове – 204,
Ставидла – 161,
Омельгород – 135,
Нова Осота – 116,
Китайгород – 109,
Голикове – 102,
Кримки – 100,
Любомирка – 91,
Триліси – 82,
Івангород – 81,
Григорівка – 68,
Вищі Верещаки – 58,
Липівка – 58,
Хайнівка – 43,
Михайлівка – 50,
Іванівка – 38,
Ружичеве – 35,
Ясинуватка – 21,
Могилів Курінь – 17,
Стримівка – 8,
Антонівка -4.
Відомості ці далеко
не повні…
Вчитель.
Штучно організований голодомор – одна з
найстрашніших трагедій в історії українського народу і найбільший злочин перед
українством. Колишня житниця Європи значно відстала в розвитку від передових
країн світу. Демографічні втрати в межах України, включаючи зниження
народжуваності в 1932-33 роках , сягнули за різними оцінками від 7 до 10
мільйонів людей.
Голод в Україні 1932-33 років – явище, про
яке ми не можемо і не сміємо забувати. 28 листопада 2006 року Верховна Рада
України прийняла Закон „ Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, де голодомор
визнано геноцидом українського народу, а його заперечення визнається наругою
над пам”яттю мільйонів жертв, приниженням гідності українського народу і є
протиправним.
Олександрівська селищна рада
смт Олександрівка
АТАМАСЬ Галина
Сергіївна, жителька смт Олександрівки. Записала
учениця Олександрівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 1 Калініченко
Вікторія в 2002 році.
Батько був із бідної
сім’ї села Івангорода, працював він теслею у колгоспі
“Іскра”, мати теж з
бідної сім’ї. Вона тяжко хворіла, робити лікарі не дозволяли, тому ми за неї
працювали. Тоді жінкам давали по 90 сотих, а дівчаткам таким як я, 1,5 га. От і сапали, убирали
разом із братами, батько інколи відпроситься раніше з роботи та допоможе.
У 1932 році восени
не було хліба, але ми до Нового року не голодували. Була капуста, жито, пшоно,
картопля, пекли оладки. Після нового року, як водою змело - не стало нічого. А
весною взагалі не було що їсти. У нас сім’я була велика: батько, мати, три
брати і я. Прогодувати таку сім’ю було нелегко. Була у нас корова. Доїлась вона
до березня і рятувала нам життя.
Якось пішла я продавати молоко, щоб купити солі, а вона була
дорога. Та стою собі, підходить до мене жінка та й каже: “Дитино, віднеси мені будь-ласка,
додому молоко.” Але я не пішла. А пізніше люди казали, що та жінка додому
заманювала дітей, убивала, варила їх і їла. І вона не одна така була тут.
Влітку їли бур’ян,
акацію. Нарвемо, посушимо, пожорнуємо і печемо
оладки.
У 1932-1933 рр.
кладовище було там, де сьогодні дитячий садок № 3. І, от, якщо людина чує, що
вона повинна померти, то йшла саме туди. Також по вулицях їздила підвода і на
неї складали померлих людей і відвозили їх на кладовище.
Олександрівський
районний краєзнавчий музей. — 8049. — Д 4324.
ЛІВАНОВСЬКА Мотря
Федорівна, народилась у 1925 році в селі Несватковому,
нині жителька смт Олександрівки. Запис учня Олександрівської загальноосвітньої
школи І – ІІІ ступенів № 1 Коника Станіслава, 2003 рік.
Спеціальні бригади
ходили по людях. Забирали все, навіть горох, квасолю. У нас вдома було два
мішки пшона – забрали. Від голодної смерті нас врятувало те, що мама встигла
заховати відро кукурудзи, а пізніше отелилась корова. Мама мала персня і
сережки, які вона у Смілій виміняла на пуд жита. Навесні збирали щавель, рвали
липу. Рятувались від голоду, як могли.
А смерть бродила на
шляхах, на полі, в хатах. По дорозі з Несваткового
в Олександрівку
лежали трупи людей, замучених голодом. По Несватковому їздила спеціальна
підвода. На неї збирали трупи і скидали на кладовищі в одну яму.
Олександрівський
районний краєзнавчий музей. – 8048. – Д 4323.
БЕЗКРОВНИЙ Федот, 1923 року народження, житель селища
Олександрівки.
Хліба не стало ще до
нового року. Перебивалися як могли. Добре, що була корова: мати щось продавала
і щось купувала. Батько товк якесь зерно у ступі, щось додавали туди, пекли
оладки, варили кашу й ділили — кожному за віком і роботою (а було нас разом
шестеро ротів).
Їли все, що можна і
що не можна: цвіт акації сушили, терли й ліпили оладки; рвали корені рогозу,
кінський щавель. Картоплю — ту, що держали на посадку, перебирали кілька разів,
все вибирали більшу, посадили відер шість завбільшки як квасоля; на цьому й
картопля кінчилася. Хліба в магазинах не було. Робітникам цукрозаводу возила
будка, а решті — не було, помагав Тясмин. Мені було неповних десять років,
корзиною в Тясмині ловив, що попадеться. А ще наш батько баштанував у колгоспі
— і була в нього остача від насіння кавунів. Те насіння сушили в печі, товкли в
ступі, заварювали з водою, добавляючи трохи молока. Оце нас і врятувало.
А потім ще у нас на
городі було посіяне просо, і тільки воно почало наливатися, ми вже його
виминали і варили куліш.
На нашому кутку
(Холоша — по-вуличному) жило тоді близько ста сімей. За кілька місяців 1933
року померло душ вісімдесят. У родині Олефіренків померли батько, мати, дві
дочки, онука-немовля, два сини, мої однолітки. Живим лишився єдиний син, який
на той час жив за межами Олександрівки. Стільки ж людей, душ вісімдесят,
загинуло під час війни...
33-й: голод. Народна книга-меморіал. – К., 1991. – С. 432.
Б. Сергій
Нечипорович, уродженець смт
Олександрівки. Спогади
записав учень
Олександрівської загальноосвітньої школи № 2 І-ІІ ступенів
Черкес Антон у 2005
році.
У 32-33 роках
працював у міліції в Олександрівці. Працівників міліції примушували
“викачувати” хліб у населення. Був наказ забирати все до зернини, навіть
квасолю, сочевицю, горох. Для цього ламали лежаки димарів, груби, комини печей.
Важко передати, що чинилося в цей час у сім’ях: плачуть матері, кричать діти,
хапають міліціонерів за рукава, за форму, вибігають на двір і тут кричать.
Дехто з міліції не витримував, бо це було страшніше похорону, і розраховувався,
але таких було небагато, бо це вважалося як зрада. Працівники міліції
одержували пайки. За один місяць давали 4 кг буряків, за другий – 4 кг капусти, третій – 4 кг моркви, наступний– 4 кг борошна. Люди вимирали
цілими сім’ями. На вулиці Горького (тоді – Малобірчанська) вимерло до 80 %
населення. На весну 33–го в Олександрівці було тихо і страшно, чутно було
тільки проїжджаючий бруківкою запряжений у худу шкапу віз, на якому везли
мерців туди, де зараз височить дитячий садок №3.
Олександрівський
районний краєзнавчий музей. – 8031. – Д 4306.
ВОЛОШАНЕНКО Катерина
Никифорівна, 1920 ро-ку
народження,
жителька смт
Олександрівки. Записано у 1999 році Саламашенком О.
1933 був дуже мокрий
рік. У 1933 році померли мої батьки, і всі ми доростали сиротами. Було дуже
страшно. Від голоду, можна сказати, врятував нас колгосп. Нам давали
“заколоту”: кип’ятили окріп, посипали борошном, от і все. А так більше майже
нічого не було їсти.
У Косарах був
спиртзавод, і люди ходили туди, щоб вкрасти браги. Потім її пили, щоб хоч
трішки втамувати голод. Були випадки, що люди топилися в бразі: не могли
вибратися.
Було в Олександрівці
й таке, що люди їли мертвих людей, їли собак, цвіт акації, все, що могли. Було
дуже багато смертей. Люди валялися пухлі або мертві попід тином. Інші люди
ходили і забирали мертвих, скидали в одну яму і закопували, ніби якусь річ або
тварину. Було дуже тяжко бачити, як помирають люди, а особливо діти віком від 6
до 10 років. Нічим не можна було допомогти. Багато дітей врятували колгоспні
ясла.
Олександрівський
районний краєзнавчий музей. — 4890. — Д 2574.
ГОДОВАНИК Марія
Макарівна, 1922 року
народження, жителька смт
Олександрівки.
Записано у 1999 році.
Коли прийшов голод, у хаті, як і скрізь на селі, не було ні
зернини. Все забрали комнезами. Їли листя і цвіт акації. Переминали пусті
качани і робили із крупців кашу або коржі. Мама ходила по селу і вимінювала
різні речі на їжу. Приносила вона квасолю і макуху, і то не часто. Тоді ми
вважали цю їжу королівською. Все, що залишали на другі дні, приходили уночі або
вранці комнезами і забирали. Так одного разу вони забрали і батька. З тюрми він
повернувся лише через чотири місяці. За що забрали, не пояснили. Знесилена
голодом, вся сім’я перехворіла на малярію. Ми, діти, лежали пухлі й безсилі.
По сусідству жили
люди, які були дружні з сім’єю Годоваників. За часів
до голоду діти
приятелювали. Мала сім’я сусідів двох дочок — Дуню і Дашу. Під час голоду мати
поїла своїх дочок. Було їм тоді 7 та 8 років. Після того жінка ходила, ніби
мара, чорна та страшна.
Із нашої сім’ї ніхто
не помер. На селі були одиниці сімей, в яких всі вижили.
Олександрівський
районний краєзнавчий музей. — 4894. — Д 2572.
Перегляд відео: «Голодомор -Вже не буде їсти хтітись. І не
пухнуть нозі.»
Вчитель.
Подібне лихо ніколи не повинно повторитися. Якщо ми
будемо пам’ятати минуле, то в майбутньому уникнемо страшних трагедій.
Хай
хліб наш насущний буде завжди на столі, хай ніколи не повторяться роки
Голодомору!
Список використаної
літератури
1)
Василь
Білошапка, Іван Петренко - Голодомор 1932-1933: Олександрівський вимір.- Кіровоград – 2006
Сайти:
https://www.youtube.com/watch?v=xg9aYRvceGo
Немає коментарів:
Дописати коментар