День партизанської слави України

 

День партизанської слави відзначають як данину всенародної шани героям

 

22 вересня 2001 року, в день 60-тої річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, в країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента № 1020/2001 від 30.10.2001.

День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя. 

6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід.

 

За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.

Сьогодні ми згадуємо і про подвиг воїнів Української Повстанської Армії, які боролися за незалежність України проти німецьких військ. З розсекречених документів вже відомо, що вони доставляли багато клопоту німецьким окупантам. Про це свідчать німецькі документи часів Другої світової війни, наприклад, в звіті СД за 19 березня 1943 йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістична українська ... банда розвиває власну активність ..."; в липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь-Поділля Шене в записці на ім’я А. Розенберга: «на Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях ..."; шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 керівнику СС Г. Мюллер: "УПА виступає в регіоні як переконлива дестабилизирующая сила".

Історія рідко буває однозначною. У кожної медалі завжди дві сторони. Державне свято, присвячене героям партизанського руху в Україні, вшановує пам’ять всіх, хто боровся за визволення України від фашистської окупації. Воно з’явилося в національному календарі і як день пам’яті, адже проходять роки і прямих свідків того часу стає менше. Але герої не вмирають. Вони завжди будуть жити в наших серцях.